Намагається використати владу, засновану на винагороді. З одного боку, цей стиль керівництва може бути дуже ефективним, наприклад, коли ролі підлеглих виступають самостійні, дисципліновані, висококваліфіковані фахівці своєї справи. Так само управління успішно здійснюватиметься, якщо серед співробітників є знаючі та активні (заступники), які за необхідності можуть взяти роль керівника на себе. Тоді всі конфліктні ситуації, що виникають у процесі роботи, буде вирішено таким заступником. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, максимально реалізувати потенціал підлеглих, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва впродовж всієї своєї кар’єри. Керівник, скоріше, має навчитися користуватись усіма стилями, методами і типами впливу, що найбільше підходять до конкретної ситуації.

На роботі ж демонстративно підкреслюють свою вимогливість до цих людей. Часто публічно критикують, “перегинаючи при цьому палку”. І цю несправедливість також помічають всі члени колективу.

Аби змусити персонал працювати, необхідно використовувати примус, контроль та загрозу покарання. Спроби визначити, якими рисами характеру чи якостями повинен володіти ідеальний керівник, складають основу різноманітних теорій про стилі керівництва. Можуть підтримувати авторитарні стосунки з підлеглими, але вони дозволяють підлеглим, хоча і обмежено, приймати участь в прийнятті рішень.

• Як би страшно або грубо ця фраза не звучала, але насправді вона включає в себе і плюси — підлеглі не витрачає енергію на пошук рішення проблем.
• «З кожним роком міняються вимоги до якостей керівника.
• Керівник добре знаючи свої права та наскільки він важливий користується цим.
• Час, необхідний досягнення групового консенсусу, може завдати шкоди проекту.
• З культурної точки зору, культури з традиціями пророчого порятунку (наприклад, християнство, іслам) більш привітні до харизматичного лідера, тоді як культури без пророчих традицій з меншою ймовірністю приймуть їх.

Цьому стилю характерне звернення керівника до думок підлеглих, залучення їх до розробки та прийняття рішень. Керівники, що використовують ці стилі, не проводять реальних меж як у попередньому стилі між своїми правами та обов’язками підлеглих. Також цьому стилю характерна часткова передача повноважень. Цей стиль вважається одним з кращих для управління в групах де є усталений колектив і відповідно висока кваліфікація працівників. Таким чином, у сфері державної служби керівний персонал використовує різні види стилів керівництва. Комбінований, або змішаний, стиль передбачає поєднання всіх перерахованих видів, рішення приймаються одноосібно або колективно, залежно від конкретної ситуації.

Жорсткий диктат стає необхідний для гарантії оперативності виконання рішень і їх надійного контролю. Керівник прагне спростити цілі, розбити їх на більш дрібні, кожному підлеглому поставити окрему задачу, що дозволяє легко контролювати її виконання. Ієрархія в таких організаціях, як правило, дуже сувора, канали збору інформації працюють чітко і оперативно. Ідеально-типовий характер розглянутих стилів означає, що всі вони являють собою крайні, ідеальні зразки поведінки, точне відповідність яким дуже важко знайти в житті. Нездатність адаптуватися може не тільки привести до зниження в посаді або звільнення, але також шкодить всій компанії. При цьому авторитарність як риса характеру проявляється не тільки у вирішенні робочих питань, а й особистому житті.

У чистому вигляді будь-який з обраних типів поведінки рано чи пізно принесе як бонуси, а й величезні розчарування. Вихід у комбінуванні різних стилів і манери поведінки залежно від колективу, що склався, і кожної конкретної ситуації. Саме такий позитивно налаштований керівник охоче переведе співробітника на віддалену роботу, якщо бачить, що той некомфортно почувається в офісі.

Спосіб реалізації поставлених задач можна охарактеризувати як стилі керівництва. Німецький вчений Курт Левин розрізняє стилі за характером прийняття рішення в соціальній групі. «Вважається, що керівники використовують різні сторони стилів в залежності від їх особистих якостей, ситуації, конкретної задачі, індивідуальних особливостей підлеглих. До третьої причини відноситься недооцінка думки підлеглих. Керівник вважає, що немає значення радитися, вважатися з ними, оскільки їх знання не відповідають рівню його компетенції.

Тепер хочеться розібрати, якими зазвичай бувають керівники, використовуючи певні методи. Він характерні висока вимогливість, дисципліна, єдиноначальність, особистий контроль, жорсткість, категоричність. Вплив – це будь-яка поведінка індивіда, яка вносить зміни в

Головна мета – досягнення залучення співробітників, взаєморозуміння всередині колективу. Керівник, який прагне стати ефективним, повинен бачити переваги та недоліки кожного стилю. Роль дорослого передбачає рівність та повну відсутність маніпуляцій.

Лідери-демократи зазвичай приймають ефективніші рішення, оскільки враховують внесок усіх членів команди. Це дозволяє враховувати різні точки зору та призводить до більш виваженого рішення. Лідери-демократи зазвичай бачать підвищення продуктивності своїх співробітників, тому що вони відчувають себе частиною команди та їхню думку цінують. Демократичні лідери зазвичай гнучкі та здатні адаптуватися до змін. Вони визнають, що не завжди існує один правильний спосіб дій і різні ситуації можуть вимагати різних підходів. Демократичні лідери зазвичай більше зосереджені команді, ніж індивідуальних досягненнях.

Особливо слід звернути увагу на форму спілкування. Вона носить характер рекомендацій, прохань, заохочень. проджект менеджер обовязки Ввічливий і доброзичливий керівник забезпечує сприятливий психологічний клімат на виробництві.

Керівник робить підлеглим підтримку, постачаючи необхідну сирови­ну, забезпечуючи додатковими зручностями на робочих місцях, виявляє й усуває різного роду проблеми, видаляє перешкоди з виробничого проце­су. Керівник проводить консультації з підлеглими з найважливіших пи­тань ведення справ у компанії, дозволяє їм вносити корективи в прийняті ним рішення. Усе сказане дає можливість сформулювати робоче визначення функції лідерства в менеджерській діяльності. Е) ерудованість – широта і глибина пізнання в різних галузях науки і техніки; гарна поінформованість у філософії, політології, історії; знання в сфері людинознавства. Вважається, що лідер є носієм загальнолюдських норм моралі.

При цьому можна поставити проміжні цілі для полегшення орієнтації. Крім того, у процесі роботи можна знижувати чи підвищувати інтенсивність діяльності підлеглих. Ця модель відрізняється від усіх інших тим, що вона не містить у собі цілеспрямованих спроб визначити найефективніший стиль управління в конкретних умовах. Більш того, ця теорія стоїть на позиції сполучення різних стилів, закликає керівників бути гнуч­кими у своїх діях.

Дослідження Левіна показало, що партисипативне лідерство, також відоме як демократичне лідерство, зазвичай є найбільш ефективним стилем лідерства. Демократичні лідери пропонують керівництво членам групи, але вони також беруть участь у групі та допускають участь інших членів групи. У дослідженні Левіна діти у цій групі були менш продуктивні, ніж члени авторитарної групи, але їхній внесок був якіснішим. Ліберальний стиль керівництва необхідний (справді необхідний!) у творчих колективах. Саме таке звернення здатне максимально стимулювати працівників до роботи. Завдання ліберального керівника – позначити мету та створити умови для її досягнення, залишивши за підлеглими можливість самостійно знаходити шляхи вирішення.

У практиці і теорії управлінської діяльності виділяють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу. Краща відмінна риса такого лідерства – це автономність членів команди і можливість інновацій та експериментів на шляху до спільної мети. Невдача прийнятна, а співробітники комфортно себе почувають, випробовуючи нові підходи, які допоможуть наблизитися до мети. Стилі лідерства – це моделі поведінки, які лідери використовують для спілкування з персоналом. Стиль проявляється, коли вони мотивують, віддають розпорядження і досягають мети. Риси характеру лідера з великою ймовірністю визначають, яким стилем він користується найчастіше.

Трансформаційне лідерство часто називають найефективнішим стилем. Цей стиль був вперше описаний наприкінці 1970-х років, а згодом розширений дослідником Бернардом М. Трансформаційні лідери здатні мотивувати та надихати послідовників та спрямовувати позитивні зміни у групах.

Прийнятих умов достатньо, щоб вибудувати всю послідовність формування державної влади країни. Районів формуються за 25 невеликих округів, приблизно рівних за кількістю виборців. Виборців кожного округу на сході чи іншим традиційним чином обирають одного депутата в районні збори, яким і делегують всі свої повноваження по формуванню районної влади та участі у виборчих процедурах на наступних рівнях. Наприклад, Роберт Хаус стверджує, що авторитарне керівництво найбільш ефективне при виконанні унікальних, нестандартних операцій. Чуйне керівництво виправдує себе у випадку з рутинною роботою.

О’Доннела, він дає змогу зрозуміти, як найбільш ефективно досягти цілей за умов, що склалися. Ситуаційний підхід в управлінні безпосередньо пов’язаний з ситуаційним управлінням. Ситуаційне управління (від латин. situatio — положення, збіг обставин і умов, що створюють певне становище) — оперативне управління, здійснюване на додаток до стратегічного та перспективного. Сутність його виражається в тому, що одні й ті ж управлінські функції по-різному реалізуються у конкретних ситуаціях. Практична реалізація ситуаційного управління поля-гає в прийнятті управлінських рішень у міру виникнення проблем, відповідно до ситуації, що складається. При розгляді проблеми інтегрування стилів управління важливе теоретико- практичне значення має ситуативний підхід до застосування стилів управління.

Цей стиль досить нестійкий, малоефективний, але його перевага у колективному прийнятті управлінських рішень. За ліберальним стилем відмічаються лише негативні аспекти. Керівник такого типу намагається всім догодити, нікого не покарати.

Лідери, які використовують демократичний процес прийняття рішень, заохочують групове обговорення та вірять у прийняття рішень на основі консенсусу. Демократичні лідери, як і раніше, приймають остаточне рішення, але роблять це лише після ретельного вивчення того, що сказали інші члени групи. Вони змушують членів групи відчувати себе залученими та сприяють спільній роботі та творчості. На відміну від попереднього варіанта, демократичний стиль управління має на увазі більш творчий підхід.

Вони також можуть мотивувати інших діяти, створювати та вводити нововведення. Відповідальність не концентрується, а розподіляється. На закінчення хотілося б відзначити, що найкращим стилем управління для організації є «Демократичний» стиль. Керівники у яких стиль управління «Авторитарний» усвідомлено гальмують розвиток компанії, а керівники «Ліберального» стилю, що користуються, просто не здатні вести до успіху групу.